Яким був один із перших українців Америки

Сторінками минулого віє у сховищі фондів Українського Національного Музею в Чикаґо. Мою увагу привернув портрет сивого старенького чоловіка. Якась особлива сила випромінювала з його очей. Хто такий Андрій-Агапій Гончаренко? –запитувала себе, прочитавши підпис під портретом, що у 1956-ому році музей прийняв до своїх фондів. Відкриваємо для Вас імена людей, історія життя яких повинна б стати основою головної книжки української еміграції.

Життя Андрія-Агапія Гончаренка – це приклад відданості та любові українській землі. Він народжений в Україні, ніколи не зрікся свого українства і, проживши більшу частину свого життя в Америці, залишився патріотом. Його доля є цікавою для нас ще й тим, що у ній переплетені дороги найстарших українських емігрантів. Отець Андрій-Агапій Гончаренко прибув до берегів землі Вашингтона у 1865-ому році.

“Земляки мої, родаки мої на чужині! Кохайтеся, братайтеся! Подивіться, в якому благу і добрі живуть другі люди волохи, французи, німці. Чому би й нам в братерстві не жити!”

Ці слова є особливо актуальними сьогодні і належать перу козака-священика Агапія Гончаренка. Він був першим серед емігратів русинів і малоросів, галичан та лемків, що назвав себе українцем.

До приїзду в Америку серед кола його прятелів були Тарас Шевченко, Микола Куліш, Михайло Драгоманов, російські революціонери Герцен та Бакунін, італійські патріоти Мацціні та Гарібальді. Високоoсвідчений, обдарований божим таланом володіти багатьма мовами, прекрасний знавець історії та культури Близького Сходу, отець Агапій розпочав свій перший день на новій землі служінням у грецькій православній церкві. Тут він відкрив школу, де навчав чужинців грецької мови. У віці 32-ох років він розпочав свою месійну діяльність у Бостоні.

Народився Андрій Гончаренко 19 серпня 1832 року в селі Кривині на Київщині в родині місцевого священика. У рідному селі отримав початкову освіту, а згодом батько відвіз сина до Києва, де Андрій почав навчання у духовній семінарії. Закінчивши семінарїю у 1853 році, стає ченцем Київської Печерської Лаври і від того часу носить ім’я Агапія. Приглянувшись до нового ченця, митрополит Філарет взяв його працювати секретарем у канцелярії. Ця праця дала нагоду приглянутися до управління православної церкви зсередини та стала підгрунтям для формування його настроїв, глибоко-національного світогляду. Агапій знайомиться з Кулішем та Драгомановим, близькими по духу стають для нього вірші Тараса Шевченка. Це була доба приязні велетнів, кожен з яких віддавав себе вповні ідеї служінню Україні.

Самодержавна Росія не терпіла вільнодумства. Не подобалися настрої ченця митрополиту, отож, як кажуть, щоб подалі від гріха, в 1857 році отця Агапія призначають священиком до посольської церкви в Атенах. Будучи вродженим лінгвістом, Агапій Гончаренко блискуче вивчає грецьку мову та опановує  мови східних народів. Він підтримує зв’язки з групою російських емігрантів, що перебували в Англії та Франції. В часописах російських вільнодумців “Колокол” і “Полярная Звезда”, що виходили в Лондоні, почали з’являтися статті Гончаренка. Царська охоронка почала уважно стежити за кореспондацією отця, і перехопивши одного з листів, передала послові Росії у Греції Олександрові Озєрову. Той, запросивши Гончаренка пообідати на пароплаві “Русалка”, вручив йому наказ про арешт і негайне повернення до Росії. Це сталося 16 лютого 1860 року. На щастя друзі, довідавшись про арешт, зуміли викрасти Агапія по дорозі до Росії і вже 4 березня Агапій Гончаренко їхав до Лондона, як вільний козак.

Півторарічне перебування в Лондоні  було наповнене цікавими знайомствами, подорожами, науковими розвідками. Агапій Гончаренко на короткий час відвідав Туреччину, побував на Атенській горі, де в одному з монастирів відшукав свого дядька, Дмитра Богуна. Він відвідав Єрусалим, побував в Ливанських горах і чудом врятувався в Єгипті, де на нього роcійська розвідка влаштувала замах. А далі – корабель з відважним козаком відчалив із грецького порту Смирни  18 жовтня 1864 року і новий 1865 рік зустрів Гончаренко в Америці.

За протекцією грецького консула Димитрія Ботассі, отець Агапій приступає до праці в грецькій церкві. Також Біблійне Товариство в Нью-Йорку прийняло Гончаренка до редакційної колегії. Він редагував видання біблії арабською мовою.

Думка мати власну друкарню не покидала його. У 1865 році Росія продає Америці Аляску. Американський уряд робить старання, щоби слов’яни Аляски якнайшвидше ознайомилися з конституцією нової держави та вільним устроєм її життя. Агапій Гончаренко був тим першим, хто закупив друкарню з кирилицею.

1 березня 1868 року у Сан-Франциско вийшло перше число англійсько-російського тижневика “Аляска Гералд” за редакцією А. Гончаренка.

Від липня 1868 року у російській частині часопису появився підзаголовок “Свобода”, де поміщувалися статті українською мовою. Через чотири роки Агапій Гончаренко продає часопис американцеві Генрі Джорджеві. Зароблені гроші віддав на потреби друкарні Бенкрофт у Сан-Франциско, Конгресовій бібліотеці та інститутові смітсоніян у Вашингтоні. Разом з дужиною Альбіною Цітті, італійкою за походженням, яка у всьому підтримувала чоловіка, поселилися на хуторі в п’яти милях від містечка Гайвардс.

У Сан-Франциско жила група українських емігрантів з якими отець Агапій часто зустрічався. Одну з таких зустрічей, що відбулася в 1910 році, описує пані Текля Данис (мову оригіналу збережено, Календар Український Голос, 1948р, Канада ):

“В паркані фіртка, а на ній видніється напис великими літерами червоною фарбою “Україна”, в мене серце так і забилося: Україна в Каліфорнії!, – а хтось зауважив: ”А на Україні Московщина…”.

Входимо через фіртку і тут бачимо домик, а над самими дверима напис синьо-жовтими літерами “Свобода”. Від зворушення мені в очах стали сльози.

Нас привітав пес Брисько, а потім вийшов з хати старець середнього росту з ціпком в руках, в козацькій шапці на голові. На його похилені плечі спадало сріблисте волосся, наче пелюстки відцвилого дерева. Його, глибоко в голову запалі очі, виявляли велику доброту. З-під сивої бороди і вусів добродушно всміхалися в розмові його зморщені уста.

Тут мимоволі майнула думка: ”Чому така неправда на світі? Чому найкращі сини України розпорошені по світі, по закутках чужих земель, а на своїй рідній – годуються зайди?”…

Ми розмовляли на дворі під деревом. Альбіна (дружина) поставила чай на столик, а Гончаренко наливав склянки й ставив перед нами. Коли вже все було готове, він сказав, що треба помолитися по-нашому, по-українськи. Ми глянули один на одного, встали і заспівали “Ще не вмерла Україна”. Піднявся й старенький Гончаренко, зняв свою козацьку шапку з голови, на якій вітер розвіяв сиве волосся. Коли він стояв, спершився на ціпок, – по його обличчі покотилися великі перли-сльози, які він обтирав полою своєї сукмани. “Земляки мої”,-промовив Гончаренко,- “я був з вами один момент в Україні”…

Після чаю повів нас показати своє господарство. Перед хатою росла велика сосна, яку він тут сам посадив. Потім привів під вишню і сказав, що це наша українська вишня. “Таких тут нема: вишня і сосна – це емігранти.” Потім ми підійшли до потоку: “Тут моя святиня, – пояснив він, показуючи палицею на кам’яну печеру, над якою виднів образ Матері Божої і Хрест, – тут я вінчаю молодих, хрещу діточок і хвалю Всевишнього”.

Ось таким він був наш славний земляк, отець Агапій Гончаренко. У його домі зупинялося багато емігрантів, лунала українська пісня.  У снах він марив Україною. Коли у 1914 році почалася перша світова війна, отець тішив себе надією: ” Тепер вже не вмру, поки не буде мій народ вільний. Може моє тіло старе, однак дух молодий. В нашім краї будемо хазяйнувати по-свойому, та й в церкві будемо співати по українськи. Московський прапор скинемо, а на його місце поставимо жовтоблакитний. Я ще не старий їхати на кораблі… Наш край, джерело козацтва, як фенікс воскресне, на добро людям, вічну правду й волю.”

Він відійшов у засвіти 7 травня 1916 року. Над його могилою чиста блакить каліфорнійського неба і вітри століть донесли сюди вістку, що Україна стала незалежною.

 

Марія Климчак

Український Національний Музей в Чикаґо

Читайте також

Українка стала гостею благочинного Гала-вечора князя Монако
Важливе, Новини, Світ
0 shares0 views

Українка стала гостею благочинного Гала-вечора князя Монако

vidia.ua - Вер 29, 2019

Українська продюсерка Марія Гражина Чаплін стала гостею найпрестижнішого заходу Монако - Monte-Carlo Gala for the Global Ocean, який відбувся 26 вересня, повідомляє VIDIA.…

З істоіії українців діаспори. Шлях до волі Никифора Григоріїва
Публікації, Україна
0 shares0 views

З істоіії українців діаспори. Шлях до волі Никифора Григоріїва

vidia.ua - Вер 26, 2019

Нещодавно, побачило світ біографічне дослідження, присвячене першому  директору Української служби «Голосу Америки» Никифору Григорієву. Це – монографія кандидатки історичних наук, доцентки Київського національного…

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…