Скарби українського мистецтва з Аляски

В Українському Національному Музеї в Чикаго 11 січня 2013 року відбулося відкриття виставки картин з родинної збірки Роксоляни Скобельської Померой, правнуки відомого галицького поета, письменника, громадського діча, священика Миколи Устияновича. Музей став спадкоємцем творів майстрів європейської школи.

Вперше у Чикаго виставлено картини українського художника другої половини XIX ст., основоположника національної школи малярства на західноукраїнських землях Корнила Устияновича, також Володимира Козакевича, буковинської художниці та етнографа Августи Кохановської, іспанського художника Алонзо Переза. Є у колекції робота Михайла Мороза та рідкісна ікона Богородиці неустанної помочі.

Задум передати на зберігання музеєві 20 живописних шедеврів гідний пошанування. Відкрив виставку президент музею Ярослав Ганкевич. Він наголосив на мистецькій та історичній вартості цієї колекції для української культури. Готуючи виставку, куратор Марія Климчак та музейний працівник Софія Федащин провели пошукову роботу з вивчення творчості художників та історії життя цікавої особистості Роксоляни Скобельської Померой, підготували каталог, який послужить мистецтвознавцям. Виставка не лише викликає захоплення у відвідувачів, але і глибоку повагу до тих, хто зберіг ці картини.

У своєму заповіті Роксоляна Скобельська Померой доручила опіку над картинами музеєві. І ось у липні 2012 року скарб прибув за призначенням. Серед небагатьох одиниць архівних документів – листування з Патріархом Йосифом Сліпим та родинні світлини. Крок за кроком, нам вдалося зібрати інформацію про українку Роксі Померой, відому і шановану на Алясці в політичних та академічних колах. Разом із своїм чоловіком Гарольдом Е. Помероєм, вони цікавилися державною політикою США щодо освоєння та економічного розвитку штату Аляски. Через рік після смерті чоловіка, у 1984 році пані Померой заснувала на його честь фонд на розвиток соціальних та економічних досліджень. Померла Роксолана Скобельська Померой у 2008 році, залишивши Університетові в Анкориджі спадок $ 288 000 на фонд Harold E. Pomeroy Public Policy Research Endowment. Увесь родинний архів передано університетові.

Роксоляна Скобельська народилася у 1924 році в родині священика др. Лева Скобельського, пароха в Старих Кутах на Гуцульщині. Її дідусь був парохом села Горуцько (Гірське-«Горуцько» Миколаївського району Львівської області). Обидва священики були відомими громадськими діячами, посвоячені з родинами Паньківських, Раків, Хотинецьких, Шанковських. Дружина о. др. Лева Скобельського, Олена, походила з родини Ших, а баба Роксоляни була донькою письменника Миколи Устияновича, сестрою художника Корнила Устияновича. Тож по жіночій лінії посвоячені відомі в Галичині родини Устияновичів, Бобикевичів, Слюсарчуків, Галущинських, Ліскевичів, Плешкевичів, Арданів, Бачинських та інших.

Роксоляна Скобельська середню та вищу освіту здобула в Австрії. Вона навчалася в дівочій школі при монастирі св. Сіону та у Віденському університеті на факультеті східних мов. Після закінчення працювала перекладачем, розмовляла німецькою, французькою та англійською мовами. Під час ІІ Світової війни бувала у “таборах переміщених осіб” як перекладач для американської сторони, “відзначалася сердечним ставленням до земляків.” (Газета Свобода, № 244, 1955 р.). З американським офіцером Гарольдом Е. Помероєм познайомилася у Відні, де він обіймав посаду виконавчого директора американської зони Австрії під час поділу між союзниками.

До Америки емігрувала в 1948 році разом із своєю мамою. Батько після війни помер в Австрії. У 1949 переїхала на Аляску. Разом з Гарольдом поселилися на малозаселеній місцевості неподалік мітечка Гомер (Медвежа затока, Качемак). Вони були одними з перших піонерів, які освоювали цей край. Починали з маленької ферми, на якій вирощували городину і продавали, згодом відкрили лісопереробний завод. У 1955 році одружилися в м. Солдотна. У середині 60-их переїхали в Анкоридж.

Померой мав досвід управлінської діяльності, ще до війни, у 1932-1936 рр. він був мером міста South Gate, що в Каліфорнії. На Алясці став директором територіального департменту цивільної оборони (1954-1958), першим головою півострова Кенай (1963-1966), працював у Міністерстві сільського господарства США (1982-1983). Роксолана Скобельська Померой працювала експертом у відділі земельного права у штаті Аляска, адміністратором молодіжного центру McLaughlin Youth Center, гол. адміністратором Інституту психіатрії Аляски. У 1967 році подружжя Померой допомогли Фондові Толстого придбати у власність землю, яка належить громаді старообрядників у м. Ніколаєвську… У 2008 році згасла зоря правнуки відомого українського письменника о. Миколи Устияновича, якого галицькі українці називали “Соловейком Русі”.

Корнило Устиянович

Розповідь про родовід Устияновичів несе у собі його портрет о. Миколи Устияновича (1811-1885), представлений на виставці. Це з його ініціативи у жовтні 1848 р. у Львові був скликаний так званий «Собор руських вчених». На ньому Устиянович виступив із промовою, закликав учасників відстоювати права рідної мови. Важливий внесок у становлення української мови в галицьких землях Микола Устиянович зробив 14 жовтня 1837 року. Цього дня у трьох львівських церквах о. Микола, разом із отцями Маркіяном Шашкевичем та Юліаном Величковським, вперше у Галичині виголосили свої проповіді українською мовою.

«Ніколи я не бачила в своєму дальшому житті нічого кращого, такого, що подобало майже на святого, як того чоловіка, що й досі стоїть у моїй душі як ідеал», – писала про нього Ольга Кобилянська. Саме таким і зобразив його син Корнило, найстаршим серед 10 дітей великої галицької родини. Мистецьку освіту Корнило Устиянович (1839 -1903) отримав у віденській Академії образотворчих мистецтв. «Півсотні церков має мої ікони, п’ятнадцять — іконостаси, одинадцять — стінопис, у сімох залишив я, крім декоративних картин, вартісні твори мистецтва за час від 1862 — 1902 р. І тих сорок літ праці не принесло мені ані грошей, ані слави, так само як моя літературна праця не дочекалася заслуженого визнання » – написав мистець про себе.

Він був учасником найпершої виставки українських малярів, яка відбулася в Коломиї в 1881 р. під час господарсько-промислової виставки. 1886 року виїхав на декілька місяців до Відня, щоб створити свого знаменитого “Мойсея”. Цей твір та «Христос перед Пілатом» знаходяться в Преображенській церкві у Львові. Корнило Устиянович першим серед західноукраїнських художників звернувся до шевченківської теми, намалювавши картину «Шевченко на засланні». Помер Корнило Устиянович під час роботи над іконостасом у 1903 році в селі Довгому Львівської області.

Художник-романтик, портретист, письменник, поет, громадський і політичний діяч, редактор, видавець, що закликав “руських дітей” до єдності, залишив надзвичайно цікаву мемуаристику. Малярська спадщина Устияновича зберігається у фондах Національного музею ім. митрополита Андрея Шептицького у Львові (46 одиниць збереження). Кілька років тому виставку творчості Корнила Устияновича було проведено під орудою заввідділу українського мистецтва ХІХ століття Оксани Жеплинської. Дослідник творчості художника Ярослав Нановський у монографії “К. М. Устиянович” подає перелік близько 50 відомих йому портретних робіт митця, про які є згадки у літературних та архівних джерелах. Сьогодні, ми можемо сказати, що деякі із зазначених робіт знаходяться у збірці Українського Національного Музею в Чикаго. Це та мить, коли портрети оживають і починають промовляти, а справжнього художника, нехай запізніле, та все ж визнання знаходить через століття.

Відкриттям для нас є автопортрет Августи Кохановської (1863 – 1927), буковинської художниці та етнографа. Відомо, що вона у 1895—1900 р. навчалася у Віденській Академії мистецтв. По її закінченні, поселившись в Чернівцях, ілюструвала книги українських письменників, насамперед своєї найближчої подруги Ольги Кобилянської, яка в свою чергу приятелювала з донькою о. Миколи Устияновича. Можливо це і була баба Роксоляни Скобельської.

Не менш промовистою є картина Михайла Мороза (1904 – 1992), написана у 1932 році. На ній зображено собор св. Юра у Львові. Автор, який за своє життя створив близько трьох тисяч картин, написав про себе: “Малярство – то світ, подарований мені Господом Богом, бо малярство – то моя молитва, якою молюся за свою землю. Все, що роблю, роблю для своєї України і для свого народу… Я дуже люблю свою землю…». Саме ця картина нагадувала о. др. Левові Скобельському світлі миті спілкування з митрополитом Андреєм Шептицьким.

Через такі знахідки, повертається національна пам’ять, багатшає наша культура. Ми маємо нагоду познайомимося з священичими династіями в Галичині, їх впливом на культурно-освітнє, політичне та національне відродження краю. Ця виставка ще раз засвідчує, що благо музею множиться благом душ. Виставка проходить при спонсорській підтримці банку “MB financial” і триватиме до 28 січня 2013 року.

Марія Климчак

Фото Максима Прокопіва


Новини партнерів