Львівські барикади: «Вони не пройдуть». Про облогу військової частини

Щойно на Грушевсього у Києві розпочалося силове протистояння, потреба у «беркутівціях» і солдатах внутрішніх військ з усієї України зросла. 19 січня кількасот львів’ян заблокували автівками виїзд із військової частини, яка згодом обросла барикадами та тимчасовими укриттями. Так у Львові з’явився альтернативний «Майдан».

1961580_700044413379271_1318887538_n

–  Наші жінки вже забули, що таке нам в хаті їсти варити, –  говорить, ніби вихваляючись Андрій. За декілька хвилин перед цим у хатину-блокпост біля військової частини у Львові принесли цілий пакет канапок. – Нам спочатку було не по собі, бо скільки можна їсти? Потім ми зрозуміли, що люди стараються.  Їмо з поваги до них, – каже чоловік. Видається, він уже добре освоївся на барикадах.

Ще місяць тому, коли у Львові закликали не пускати військових до Києва, на місці цього укриття стояла звична для революціонерів бочка. У Львові лютували морози, а сподівань на потепління, які і підстав для припинення блокування, не було. Тож довелося самотужки звести будинок. Тепер в тимчасовому прихистку можна сидіти без куртки. Та навіть у найкомфортнішому із постів у денний період доби вартують лише четверо блокувальників.

На початку масових «прогулянок» біля військової частини активіст Отар Довженко створив у Facebook групу під символічною назвою «No pasaran» – «Вони не пройдуть». Через цю спільноту можна дізнатися куди привозити їжу, дрова, а де потрібно замінити втомлених людей. Отар неодноразово тримав варту і зміг оцінити переваги чергування у теплі. Однак, застерігає – з комфортного помешкання стежити за військовиками складніше.

Якщо раніше біля військової частини збиралися сотні львів’ян, зараз на постах – одиниці. У тій же Facebook-спільноті – понад три тисяч учасників. Та, на переконання активістів, присутність навіть кількох вартових потрібна. «Важливо, щоб там був хтось, хто у критичний момент дасть сигнал тривоги про початок прориву. Немає ніяких причин вважати, що вони не поїдуть, якщо їм віддадуть наказ. Усі розмови про «міліцію з народом», перехід на бік народної влади – нічого не варті, – каже Довженко, – По-перше, необхідність змінити втомлених бійців у Києві зросла. По-друге, із тренувань, які проводять у частині, ми пересвідчились, що вони дуже легко за 10 хвилин розберуться з будь-якими барикадами».

Нести службу в умовах блокади військовикам доводиться уже місяць. Упродовж цього часу у львів’ян та силовиків триває негласне схвалення блокування. Мешканці міста певні, військовики вдячні за можливість не втрапляти під бруківку та коктейлі Молотова. Кілька разів їм навіть передавали записки із подякою. За словами службовців, вони мають доступ до усіх телеканалів і стежать за новинами навіть у час затишшя на Грушевського. Кажуть, можуть самі робити висновки з новин про те, що відбувається в країні.

–  Що думаєте про тих хлопців, які стоять на Грушевського? – запитуємо у строковика із Сум. До завершення служби йому залишилось два місяці.

–  Не треба їм там стояти. Нехай їдуть додому.

–  Але це ж непокора, трибунал.

–  Так, невиконання наказу. Капєц. Судили б, – каже спокійно хлопець. Його батьки щодня телефонують із дому. Радіють, їхній син служить саме у тій частині, яку завзято блокують спраглі до миру львів’яни. Хоча в умовах блокади робити це хлопцю складніше. – Не вийдеш з частини. Постійне посилення бойової готовності. Постійно патрулюємо, щоб сторонні до нас не проникли. Щоправда, сторонні таки приникають. У блокувальників із військовиками стосунки досягли рівня панібратства – ходять одне до одного в гості, їдять разом і активно обговорюють революційні події.

Після місяця безперервного стеження за військовиками блокувальники вирішили, що ВВ-ників можна випускати із частини після ретельної перевірки та пильнувати, аби ті поверталися назад. А замість барикади біля головного виїзду, яку солдати таки розібрали, – облаштувати новий блок-пост.

–  Ми зараз тут стоїмо, щоб ті діти навчалися, щоб вони зараз займалися спортом, а не били своїх батьків, які поїхали в Київ, – розповідає пенсіонер Степан. Його євромайданне життя розпочалося наприкінці листопада, коли протести ще називали студентськими. Та щойно з’явилась нагода  стати частиною барикадної революції, пан Степан без вагань поїхав до військової частини. – Ми охороняємо цих дітей. Вони ходять по плацу, а могли б зараз стояти, затуляючи собою «Беркут». Наші сини стають попереду, вони без захисту і бронежилетів.

Після уроків на барикади приходять учні із школи поблизу. Постояти, як самі кажуть, «за вільну Україну».

–          Ви з цим хлопцем поговоріть, він на барикадах дійсно стояв, а не просто приходив канапки поїсти, – говорить нам школяр у яскраво зеленій шапці з написом «obey», який контрастує з революційним тлом.

На шиї у Еріка, якого школярі делегували розмовляти з журналістами, жовто-блакитний прапор.

–          Чому ви носите прапор до школи?

–          Це знак, що ми вболіваємо за наших людей на Майдані. Що ми також до них приєдналися, але у Львові.

–          А вам не страшно бути біля барикад? – звертаємося до школярів, що зібралися навколо.

–          Чого нам боятися? Що міліція нам зробить? Поб’є дитину? Тоді на вулиці вийде ще більше людей, – говорять гуртом.

–          Вся наша школа вийде, – додає третьокласниця Анна-Василина, вона серед дітей найменша. –  Всю школу вони точно не переможуть.

Школярі допускають атаку міліції на дітей, однак про «Беркут» говорять без жодної агресії: «Їм просто давали наказали, але для чого людей аж так жорстоко бити?». До своїх однолітків зі східної України школярі також ставляться з розумінням: «Вони за Януковича, бо їм просто не показують того, що робиться на Майдані».

Майдан повністю поглинув дітлахів. Навіть у вільний час вони дивляться канали, де розповідають про політику, і в інтернеті шукають «новини з Майдану».

«Не всі люди, які зараз стоять  у Києві, хочуть в Європу, – дивує знанням політичних реалій Ерік. –  Вони просто хочуть, щоб це швидше закінчилося. Стоять там і борються».

 На дев’ятому поверсі новозбудованої багатоповерхівки варту несуть двоє молодих хлопців, на вигляд їм ще немає вісімнадцяти. Підніматися на блок-пост, з якого проглядається військова частина, потрібно пішки, ліфт в будинку не працює. Протягом дня вони десятки разів долають дев’ять поверхів: на варті – сувора дисципліна, курити на сходовій клітці чи навіть у вікно – заборонено.

Юрко і Назар чергують чи не щодня. Навчання для хлопців менш пріоритетне. Вони підходять до справи з притаманною для свого віку романтикою: спочатку серйозно вглядаються в бінокль, стежачи за периметром військової частини. А за кілька хвилин з легким острахом вимикають рацію, щоб зіграти на сопілці знайому кожному поколінню львівських революціонерів пісню «Там під львівським замком».

Христина Бондарєва, Надія Калачова, Школа журналістики УКУ

 

Читайте також

Український бренд зняв нову колекцію на вулицях Парижа
Україна
0 shares0 views

Український бренд зняв нову колекцію на вулицях Парижа

vidia.ua - Жов 18, 2017

Український бренд Poustovit провів зйомку нової весняно-літньої колекції на вулицях Парижа. Над кампейном працювала фотограф Олександра Серафимович, пише Новое время. На знімках моделі позують в…

«Сторожова застава» встановила новий рекорд касових зборів українського кіно
Важливе, Україна
0 shares0 views

«Сторожова застава» встановила новий рекорд касових зборів українського кіно

vidia.ua - Жов 18, 2017

За перший вікенд прокату «Сторожова застава» зібрав у прокаті понад ₴8 млн і майже 111 тис. глядачів. Українська фентезі вийшла на екрани 12…

У Харкові відкрили пам’ятну дошку одному з лідерів української діаспори США
Україна
0 shares0 views

У Харкові відкрили пам’ятну дошку одному з лідерів української діаспори США

vidia.ua - Жов 18, 2017

У Харкові відкрили меморіальну дошку відомому правозахисникові, одному з членів-засновників Української Гельсінкської групи, генералу Петру Григоренку. Про це повідомляє VIDIA із посиланням на…