Не Вдома: Нещасні діти

Результати трирічного розслідування порушень прав людини у місцях несвободи для дітей

Експлуатація та насильство над дітьми в українських притулках — норма у більшості випадків. Це засвідчили фахівці Міжнародної організації захисту прав людей з інвалідністю (DRI), які за три роки, з 2012 по 2015, відвідали більше 30 інтернатів для дітей і дорослих, а також провели сотні інтерв’ю. Нелюдське ставлення та повна відсутність майбутнього — такою є доля сотні тисяч дітей в Україні, яких залишили виростати окремо від суспільства у притулках, психіатричних закладах, школах-інтернатах.

VIDIA публікує найбільш шокуючі витяги зі звіту DRI щодо результатів їх розслідування.

DSC03846

За даними UNICEF, в українських інтернатах проживає 82 000 дітей, у той час як інші громадські організації називають цифри понад 200 000. Уряд України цитує різні дані, що сильно відрізняються. Правда в тому, що справжньої кількості ніхто не знає. На практиці, нагляду та захисту для дітей, що поміщуються в інтернати, майже немає чи немає зовсім.

Примусова праця

Майже в кожному притулку та інтернаті для дорослих, що відвідала DRI, дослідники ставали свідками експлуатації праці мешканців. Примусову працю часто називали «реабілітацією» та «професійним навчанням», хоча такі заходи не є частиною жодної реальної програми реабілітації. У більшості випадків директори притулків визнають, що діти з інвалідністю ніколи не залишать середовище інституційного догляду.

«Персонал змушував нас працювати на фермі і вирощувати продукти, які вони потім продавали і заробляли гроші. Коли хтось помирав, нас змушували копати могили. Якщо ми відмовлялися працювати, нам давали ліки, від яких ми погано почувалися», — колишній мешканець інтернату для дорослих людей з інвалідністю

«В інтернаті Андрій-Іваново дітей змушували працювати в полі з шостої ранку до шостої вечора. Іноді працівники інтернату забирали дітей додому, щоб ті допомагали їм з домашнім господарством та в полі», – випускниця інтернату

DRI відвідала інтернат для дівчат і жінок від 8 до 60 років у Мукачеві, поруч із угорським кордоном. Під час візиту більшість дівчат були на вулиці, працюючи на фермі інтернату, «як вони і роблять щодня», відповідно до слів директора.

DSC04023

Торгівля дітьми

Організації, що борються з торгівлею людьми, повідомляли DRI, що дітей в інтернатах та поза ними систематично відправляють на примусову роботу, сексуальну експлуатацію або органи. Розслідування DRI підтвердило ці заяви. Багато колишніх підопічних інтернатів розповідали, що були свідками сексуальної експлуатації дітей у самих інтернатах та після того, як вони їх залишали. Майже в кожному інтернаті, що відвідали дослідники DRІ, було зафіксовано безоплатну примусову роботу дітей та молоді. Наприклад, у притулку для дітей з інвалідністю у Вінницькій області підопічні розповіли дослідникам DRI, що кожну дитину примушують працювати, а працівники б’ють їх, якщо вони не слухаються.

Обробивши результати дослідження, DRI стурбована, що система дитбудинків та інтернатів в Україні слугує інструментом набору або «прямим каналом» для знаходження вразливих дітей з метою сексуальної експлуатації, збору органів, створення дитячої порнографії та примусової праці. Відповідно до даних організацій, що борються з торгівлею людьми, сексуальне насильство в притулках зазвичай починається у віці приблизно 13 років і найчастіше його ініціаторами стає персонал інтернатів. Багато колишніх підопічних притулків повідомляли DRI, що спостерігали за сексуальною експлуатацією дітей усередині інтернатів та після того, як вони їх залишали.

«Мою подругу в інтернаті зґвалтували, але міліція так і не прийшла. На вулицях я знайомлюся з багатьма сиротами, які втекли з інтернатів, тому що бояться їхнього персоналу», — Ірина, випускниця інтернату з Одеси

DRI спілкувалася з однією колишньою ученицею школи-інтернату в Одесі, яка розповіла, що раніше у підвалі цього притулку працював бордель. Місцеві журналісти, які брали інтерв’ю в мешканців інтернату, коли цей бордель було викрито, дізналися, що дітей у притулку умовляли займатися сексом з чоловіками в обмін на одяг та інші речі.

DRI повідомляли, що дівчата з сиротинців особливо часто стають жертвами торгівлі з метою створення дитячої порнографії.

«В Україні є люди, які допомагають знайти вразливих дітей з метою їхнього залучення до створення порнографії… звичайно, найвразливіші діти — це діти з бідних сімей, соціальні сироти та діти в притулках», – LaStrada, Україна

Небезпека торгівлі людьми збільшилася внаслідок війни. Повідомляють, що на територіях, які контролюються сепаратистами, персонал кидає дітей в інтернатах напризволяще.

Відповідно до наявної інформації, тисячі дітей розміщують в уже переповнених інтернатах поза зоною воєнних дій, де діти стають ще більш ізольованими. DRI взяла інтерв’ю в нещодавнього випускника спеціалізованої школи з ДЦП, евакуйованого з інтернату на окупованих територіях. Оскільки йому недоступна жодна форма підтримки у громаді, він повідомив, що його помістять в установу довгострокового догляду для дорослих з інвалідністю. Він може потрапити до інтернату за сотні кілометрів звідси, туди, де він нікого не знає.

DSC03762

Насильство, обмеження та примусові аборти

DRI почула десятки історій від жителів притулків про насильство з боку персоналу або інших мешканців. З урахуванням величезної різниці у віці дітей та дорослих, що проживають разом, молодші діти, а також діти з більш серйозною інвалідністю легко стають жертвами насильства з боку інших мешканців інтернату. У Роздільському дитячому будинку-інтернаті на західній Україні дослідникам DRI розповіли, що старших мешканців використовують для контролю за дітьми. Ми бачили, як підліток наглядав за молодшими дітьми, маючи кастет у руці.

«Учителі часом вибирали улюбленців, лідерів та використовували їх для контролю решти групи. Коли ми були маленькими, старші нас били. Потім ми виростали і били молодших», – Роман, випускник школи- інтернату

У школі-інтернаті Вінницької обл. DRI побачила семи- і восьмирічних дітей в одній кімнаті з підлітками. 21-річна мешканка сказала, що мешканців інтернату часто б’є як персонал, так і інші мешканці. У цьому притулку ми познайомилися з дівчиною Катею, яка була вагітна. Керівництво інтернату сказало їй, що вона має зробити аборт — хоче вона того чи ні. Гінеколог у Жмеринському психоневрологічному інтернаті для дорослих розповів, що вагітності в інтернатах є розповсюдженим явищем, і примусові аборти роблять часто.

«Секс у 13- чи 14-річному віці між дітьми у школі-інтернаті — це нормально. Ми всі це робили… Деякі дівчата завагітніли, і персоналу довелося відправити їх на аборт. Вони не питали дозволу, а в дівчат не було виходу, оскільки вагітний підліток означає багато проблем для директора», – Олег, випускник школи-інтернату

У самих інтернатах дітей з інвалідністю та «розладами поведінки» селять у найгірших приміщеннях і піддають жорстокому насильству. Наприклад, у Буківському дитячому будинку-інтернаті (Львівська обл.) дітей із більш серйозною інвалідністю поміщують у брудний сарай. Ми бачили дітей, вкритих власною сечею та фекаліями, які сидять чи лежать на підлозі в одній переповненій кімнаті.

DRI бачила, як дітей з інвалідністю в деяких інтернатах тримають прив’язаними до інвалідних візків.  DRI також зафіксувала використання седативних та психоактивних ліків у якості хімічного засобу для обмеження пересування, щоб покарати чи контролювати дітей. В одному інтернаті персонал повідомив DRI, що хімічні засоби використовуються на всіх мешканцях, щоб легше керувати їхньою поведінкою.

Відсутність догляду

Багато дітей проводять свої дні в бездіяльності — лежачи в колисках, сидячи на лавках чи лежачи на підлозі. Дітей часто саджають у порожні кімнати перед телевізорами, ввімкненими на повну гучність.

Дослідники DRI виявили, що багато дітей з обмеженою рухливістю проводили майже весь час, лежачи в колисках та мінімально взаємодіючи з персоналом. У таких дітей стан без послідовної терапії тільки погіршується. Як каже медична сестра з розладів розвитку Карен Грін МакГован, таким дітям потрібна постійна увага та взаємодія для здорового розвитку. Постійна бездіяльність у колисці може бути небезпечною для будь-якої дитини в аспекті фізичного розвитку, а також психічного здоров’я.

«У нас є прикуті до ліжок 18-літні, що виглядають як 6- чи 7-річні діти», – директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

Оскільки підтримки для дорослих людей з інвалідністю в Україні не існує, вважається, що діти з інвалідністю залишатимуться під інституційним доглядом протягом усього життя. Мотивувати дітей з інвалідністю чи їхніх опікунів розвивати навички самостійного життя може бути складно, оскільки в таких дітей ніколи не буде можливості ці навички використовувати.

DSC03812

Сегрегація та відсутність підтримки в громаді

Дослідники DRI здійснили візити до 35 дитячих інтернатів в Україні. Дуже часто такі заклади знаходяться далеко від сімей та громад.

«Не секрет, що в часи СРСР існувало табу на людей з інвалідністю, і вони були стигматизовані. Саме тому ці інтернати зазвичай знаходяться в ізольованих та віддалених місцях, а також закриті від зовнішнього світу», – директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

Переважна більшість дітей в українській системі інтернатів не є сиротами. Замість цього їх поміщують до інтернатів через інвалідність чи бідність або оскільки їхніх батьків вважають неспроможними доглядати за ними. Насправді, за даними українських держустанов, у більш ніж 90% дітей у сиротинцях є сім’ї. Коли в сім’ї виникають проблеми через інвалідність, алкоголізм, наркоманію чи інші труднощі, для догляду за дитиною до того часу, поки вона зможе повернутися до власної родини, не існує програм фостерних чи замінних сімей, як повідомляють соціальні служби Львова та Києва. У результаті місцева влада стверджує, що поміщення до інтернатів часто є єдиним варіантом для дітей, які в іншому випадку могли б залишитись у громаді.

«Лікарі кажуть матері йти додому та народити ще одну дитину, а цю віддати до інтернату», – громадський активіст у сфері інвалідності з Західної України

Для дітей з інвалідністю ця проблема стоїть особливо гостро. Відповідно до даних Коаліції людей з розумовими розладами (КЛРР), найбільшої «парасолевої» організації членів сімей людей з розумовими розладами, переважна більшість її учасників не має доступ до будь-якої форми підтримки в громаді, такої як денний догляд, інклюзивна освіта чи послуги терапії, у результаті чого дитину утримувати вдома складно. Обмежена підтримка в громаді, що все-таки існує, надається приватними джерелами, і вони не можуть впоратися з потребами тисяч дітей з інвалідністю. Сім’ї дітей з інвалідністю отримують невелику пенсію. Однак ця сума недостатня для покриття витрати на утримання дітей у громаді.

«Лікарі кажуть мені, що моїй дочці краще в цьому притулку. Вони це кажуть тому, що через свою інвалідність вона навіть не знає, що я її мати. Я перепробувала все, що змогла, щоб залишити її. Але від мене пішов чоловік, і тепер мені потрібно повертатися на роботу. Я сподіваюся, що лікарі праві і вона не пам’ятає, що я її мати», – вчителька англійської мови, у якої взяла інтерв’ю DRI, у той час як вона залишала шестирічну доньку у Буківському дитячому будинку-інтернаті

DSC04058

Продовження існування насильницьких закладів

руками міжнародних донорів

Міжнародні донори допомагають процесу відбудови інтернатів, таким чином продовжуючи процеси сегрегації та насильства. Майже всі інтернати, які відвідала  DRI в Україні, провели капітальний ремонт чи були переобладнані завдяки коштам місцевих та міжнародних донорів. У 2014 році Світовий банк затвердив кредитний договір з Україною на суму 20 млн. доларів США для реформування системи інституційного догляду. Ця програма створює підтримку та послуги, потрібні для виведення дітей з інтернатів у подібне до сімейного середовище в громаді. Однак така програма явно дискримінує дітей з інвалідністю — замість підтримки виведення дітей з інвалідністю з інтернатів, як і їхніх однолітків без неї, програма замість цього ремонтує та розширює інтернати для дітей з інвалідністю.

У 2012 р. Міністерство оборони США витратило $420 000 на ремонт гімназії-інтернату «Перевальськ». У звіті Міністерства оборони було вказано, що цей притулок для 300 дітей з інвалідністю планувалося закрити, але в результаті цього втручання він продовжив свою роботу. При цьому не було вжито жодних зусиль, щоб допомогти дітям повернутися до своїх родин.

Виявити та притягнути до відповідальності конкретних міжнародних донорів може бути складно, оскільки українські закони та нормативні акти забороняють інтернатам отримувати міжнародну фінансову допомогу безпосередньо. Таким чином, міжнародні кошти зазвичай направляють через місцеві благодійні організації, які після того надають послуги ремонту та переобладнання відповідному закладу. За відсутності цільової допомоги, що мала б на меті повернути дітей у суспільство, навіть волонтерська та негрошова допомога лише закріплюють існуючі практики.

Цей звіт не має за мету звинувачувати жодну особу, політика чи персонал інтернатів. Ми розуміємо, що персонал таких інтернатів працює в дуже важких обставинах і продовжує свою роботу тільки завдяки особистій та професійній відданості догляду за людьми, яких вони обслуговують.

Фото надані VIDIA представництвом Disability Rights International (DRI)-Україна

Новини партнерів