Михайло Гаврилюк: Якщо хтось думає, що людина з дипломом, але без совісті й честі, є кращою за мене — нехай обирають її

Київ, вулиця Грушевського, 22 січня 2014 роки. На дворі мороз. Силовики роздягають  до шкарпеток одного з  активістів  Євромайдану. Відео з того інциденту швидко облітає  всю Європу. Свій різкий осуд з цього приводу оголошує  МЗС Франції та Німеччини, а предстоятель УПЦ Київського патріархату Філарет висловлює своє захоплення мужністю сили духу майданівця.

Так в історії Майдану зявляється ще один герой – Михайло Гаврилюк.

З того часу 38-річний Михайло часто зявляється на публіці в образі українського козака. З чубом, довгими вусами та в камуфляжі.  Два роки публічного життя  докорінно змінили майданівського активіста. Сьогодні він народний депутат Верховної Ради. Михайло бере участь у спортивному житті країни, час від часу приїжджає додому на Буковину.

Для інтерв’ю зустрічаємося із ним в одному з боксерських клубів у Чернівцях. У напівтемному приміщенні, серед чоловіків у спортивних костюмах, Михайло яскраво вирізнявся у синьому блискучому піджаку. При ньому власний охоронець.

—  Михайле, до  майданівських подій, ви були простим фермером:  мали власне господарство в невеликому селі Ярівка, що на  Буковині,  їздили на заробітки до Росії і, очевидно, політичними справами  країни  не переймалися. Яким чином проявлялася ваша громадська позиція у повсякденному житті?

— До Майдану я був будівельником — займав місце прораба: і сам міг руками робити ,і людей організувати. І, звісно, я слідкував за тим, шо у нас робилося у Верховній Раді, як ставилися там до простого народу. Мені це не подобалося. Ви знаєте, що ми українці дуже терплячий народ, ми терпимо до кінця, і до краю. Коли я побачив по телеканалу, що почали  бити наших студентів, наших дітей, тоді я уже не витримав. Як ви знаєте я є з козацького роду, а козаки завжди  захищали нашу країну.

— Як так сталося, що 22 січня 2014 року ви опинилися одні в тій ситуації?

— Я не встиг відійти. Нас почали атакувати, коли ми сиділи за барикадами. І я не встиг відійти, бо по дорозі підбирав поранених на Грушевського.

Чи був би Михайло Гаврилюк депутатом Верховної Ради, якби не трапилася ця історія?

— Ні, народного депутата Михайла Гаврилюка не було би. Ви знаєте, щоб у нас стати народним депутатом про тебе повинні знати: чути, хто ти такий і чим займаєшся.

— За чиїми рекомендаціями ви подали свою кандидатуру на посаду народного депутата?

— З Майдану хлопців відправляли прямо в АТО. І я поїхав з ними. А вже потім до мене приїжджали мої друзі, і запропонували мені, коли почалася передвиборча компанія, балатовуватися у Верховну Раду.

— А хто саме пропонував?

— В мене були друзі, які приїхали на передову і сказали: «Михайло, давай піди, бо там треба працювати». Вони не були в партії, це громадські активісти.

Чому ви обрали саме «Народний Фронт»?

— Бо на той час в них були квотні місця. Була вільна кандидатура. Кажуть: «Маєш бажання і йди».

А звідки ви взяли 2 мільйони, які треба було внести за участь у виборах?

— В мене не було грошей, але вони (партія – ред.), знаючи про мене,  вирішили допомогти — оплатили штаб і рекламу. Я від цих грошей не залежав, у нас не було ніяких умов і домовленостей.

— Якби вас не обрали, ви би мали повертати кошти партії?

— Про повернення грошей ми не домовлялися. Такої розмови не було. Я знав — якщо почну балотуватися, я все робив, що від мене залежало. Я знав точно, що я пройду.

— З чим найважче справлятися маючи депутатський мандат?

— В минулому я був будівельноком і тут прийшов одразу у Верховну Раду. Мені друг мій, Пашка, пораду дав: «Перше правило водолаза – на дно опустися і роздивися». Так само і я — спочатку приглядався до всього, почув хто, чим дихає, хто, що розказує, зробив свої висновки і зрозумів, з ким варто говорити, а з ким не варто зустрічатися взагалі.

У вас не має вищої освіти. Наскільки це впливає на роботу депутата?

Я зараз у Верховній Раді таку освіту проходжу,  що не знаю, яка школа могла би дати такі знання. Мені не шкодить, що часто на мою адресу закидають всяке: «депутат Гаврилюк без освіти приймає закони».

Якщо хтось думає, що людина з дипломом, але без совісті і честі, є кращою за мене — нехай обирають її.

Цього року я вступатиму на заочну форму — стану студентом. У нас таких народних депутатів є багато, які поставали студентами. Тут нічого страшного немає.

— Скільки законопроектів ви подали, перебуваючи на посаді депутата Верховної Ради?

Якщо комусь з громади я цікавий, то є сайт Верховної Ради. Заходите туди і там дивитеся.

— Гаразд. Я знаю, що це 13 законопроектів. Розкажіть, про що вони?

Так, я ішов співавтором в 13 законопроектах, багато з яких не пройшли і першого читання. Думаю, що скоро буде 14 про притягнення до відповідальності від ухиляння повістки. Щоб повістка надавалася не за адресою проживання, а  за місцем роботи. Якщо, наприклад, ми чиновника не можемо знайти  вдома,  то повістку можна вручити на робочому місці. Разом з Антоном Геращенко та Тетяною Чорновіл  працюємо над таким законопроектом.

— Скільки помічників допомагають вам?

Наразі у мене два штатних помічника, є декілька позаштатних. Також маю одного юриста, який зі мною працює, і домовленість з іншими юристами, які мене консультують.

Чи маєте вчителя з української мови?

Викладач у мене є, це моя дружина. Вона філолог за освітою — беру приватні уроки у неї (сміється). Усім читачам можу сказати одне – найкраще допомагає розвивати мовлення — читання книг.

— Що зараз читаєте?

Якраз нещодавно закінчив читати «Собор Паризької Богоматері». Мені дуже шкода тих героїв, що у цій книзі.

— Повернімося до політики. Ви пройшли до Ради по одномандатному виборчому округу — як часто зустрічаєтеся зі своїми виборцями? Про що вони найчастіше просять?

В моєму окрузі є проблеми із землею. Вони просять мене про виділення землі і хочуть грошей. Це така нагальна проблема. Є ще питання з землею для АТОвців.  Взагалі, мені здається, що у всіх регіонах України проблеми схожі. На Буковині не краще живуть ніж на 95-ому  Києво-Святошинському регіоні. В усієї України однакові проблеми.

Як часто ви буваєте на Буковині після того, як переїхали до Києва?

Раз на кілька місяців. Дружина з дитиною живуть у Коломиї. А я винаймаю квартиру в Києві.

— Чи вистачає вашій родині зарплати народного депутата?

— Я отримую як депутат 17 тисяч. Оренду за квартиру сплачує держава. А на решту нам вистачає. Хоча, то не та зарплата, яку має отримувати народний депутат. Будучи в минулому будівельником, зараз часто спілкуюся з колишніми колегами — вони отримують зарплату у доларах і більшу ніж я.

Але будівельник не може поміняти нічого в нашій державі, він не може прийняти закон. Вони заробляють гарні гроші, але щось змінити в нашій країні не можуть. Депутати – законотворчі, вони можуть поміняти життя не  тільки будівельникам, а й прибиральникам, й іншим людям. Це все у руках народних депутатів.

— У Вашому  рідному селі Ярівка, на Буковині  вас знають як героя?

— Я не вважаю себе героєм. Серед нас герої ті, які не повернулися додому.

— Чи знайшли винуватців інциденту 22 січня. Людей, які вас роздягнули на камеру. Хто відповів за цей вчинок?

Якби когось покарали або притягнули до відповідальності, ми би це побачили. Поки що все затихло.

— Ви як народний депутат мали можливість якось вплинути на ситуацію?

— На цій події усі піаряться. Пройшло багато часу, треба було одразу шукати і притягувати до відповідальності. А в нас хаос у державі, ніхто нічого не знає. Тому винним дозволили втікти від відповідальності.

— Як складаються ваші стосунки з іншими народними депутатами?

— У Верховній Раді я не з ким не сварюся, але й догоджати нікому не стараюся. Ворогів у Верховній Раді у мене немає.

— Чи збираєтеся на наступні вибори балотуватися в народні депутати?

Зараз не можу вам нічого сказати. Я думаю, що це мають люди проголосити, чи я їм потрібний.

А сам Михайло Гаврилюк виявляє таке бажання?

— Не знаю, чи це потрібно народу. Перед тим як готуватися у Верховну Раду народним депутатом, я зроблю опитування людей, почую їхню думку. Якщо я буду потрібним – тоді буду балотуватися.

А якщо ні, чим займетеся опісля карєри політика?

— Руки і ноги в мене на місці — зможу працювати фізично. В будь-якому разі не пропаду, будучи простою людиною.

Христина Тимофійчук

  • Mikheev

    Мужик без “понтів”, щирий, говорить те, що вважає правдою. Навряд чи приживеться в нашій Раді.


Новини партнерів