Марек Сієрант: суспільне телебачення в Україні може бути не нудним

Відомий польський журналіст та медіа-експерт українського походження Марек Сієрант розповів про те, чому він вирішив балотуватися на пост керівника Суспільного Мовлення України, як працюють ЗМІ у Польщі та яким може стати суспільне телебачення в Україні за три роки.

— Мареку, чому ви вирішили переїхати працювати й жити з Польщі до України?

— Україна завжди була близька моєму серцю, тому що у мене є українське коріння. Я з мішаної польсько-української родини. Мої діди передали мені любов до України, тому я Україну відвідував роками, навіть по кілька разів на рік. Я маю тут багато старих друзів. Щодо мого приїзду в Україну – це дуже цікаве питання. Часто я чую: «Чому Ви з Польщі приїхали сюди?» Я подумав, що мій досвід, освіта та професійні навики можуть допомогти Україні в боротьбі проти ворожої пропаганди. Більш того, я думав, і надалі так думаю, що українські ЗМІ, в котрих працює багато талановитих людей, потребують західного досвіду, тому я тут і з’явився.

— Скільки років ви працювали у польській журналістиці? Який досвід маєте?

— Ще зі студентських років я писав до нашої університетської газети на політичні та суспільні теми. Протягом кількох місяців я також був ведучим студентського радіо, а потім стажувався у найбільшій польській газеті, яка є скандальною бруківкою і це була хороша школа журналістики на практиці. Потім, після завершення навчання, коли я став магістром політології, я протягом 2-х років працював як піар-спеціаліст у МВС Польщі.

Після роботи на держслужбі, я прийняв рішення перейти на другу сторону барикади і почав працювати на телебаченні. Я відчував, що це моє і стартував майже з нуля. Спочатку я був ресерчером, потім став журналістом, згодом – редактором, випусковим редактором, продюсером, а згодом дійшов до менеджерського рівня. Можна сказати що моя кар’єра стрімко почала рости в Медіахолдингу «Полсат». Власне там я разом з відомими людьми на медіаринку Польщі створили з нуля телеканал «Полсат Ньюз». Тоді нам всі говорили, що це не вдасться і що ми запізнилися принаймні на кілька років. Тому На той момент на медійному ринку Польщі вже існувало кілька каналів і ринок був між ними повністю поділений. Як виявилось – вони помилялися. Ми це зробили і зробили успішно. Сьогодні «Полсат Ньюз» знають у Польщі всі, а сам канал вважається одним з найбільш прибуткових новинних каналів. Також можна сказати, що він вважається найбільш об’єктивним інформаційним каналом у Польщі, і я цим дуже пишаюся.

Якщо коротко – я працюю в ЗМІ вже більше 10 років і працюю досить ефективно.

— Чим відрізняються ЗМІ в Європі та Україні?

— Передусім, перше, що кидається в очі – це картинка та ведучий, або відсутність зйомок. Ось наприклад, дивлюсь останнього разу розмову молодої журналістки з чоловіком, котрий відповідає за підготовку до Євробачення, і вони ходять так собі по Маріїнському Парку та біля Маріїнського Палацу і розповідають: «Тут буде червона доріжка, а тут буде вхід, а тут буде те та інше…» тільки оператор камери нам того не показує, увесь час бачу на екрані 2 голови, які розмовляють. Жодної графіки, мапи чи зйомок… Розмова дуже нудна. Коли я починав свою роботу на телебаченні – мені завжди звертали на це увагу і казали: «Говориш про снігопад, то покажи його! Прикрий зйомками! Говориш про будівлю – покажи цю будівлю!». До сьогодні пам’ятаю, як будучи молодим журналістом записав одне інтерв’ю, де був я та гість, тобто дві голови. Я щасливий, що цю роботу показав продюсеру. Він оцінив: «Ай, молодець!!! Але…. Нажаль, ти там говорив про дороги та їх ремонт… а де ці дороги?» і сказав мені щось, що я пам’ятаю і досі. Мені стало тоді дуже прикро… «Шановні глядачі, ви зараз послухали про дороги, але нажаль, у нашому сюжеті ви їх побачити не можете». Після того він мене запитав я працюю на радіо чи на телебаченні? Тоді я зрозумів, що телебачення це картинка і зйомки. Що вони є фундаментом кожної передачі чи прямого включення.

Друге – це ведучі, котрі розмовляють з політиками, як з дітьми, щоб їх не образити, або жорстоко їх атакують, одразу видно хто платить, а хто тут ворог. Це недопустимо в професійних європейських ЗМІ. Багато з них – це просто читці з карток або з планшетів. Вони не ведучі, а просто читці, і це видно. Чи вони читають про пухнастого котика, чи про похорони бійця АТО – багато з них роблять це з однаковою інтонацією. Тому українське телебачення є таке нудне й нединамічне. Я помітив, що в Україні є така практика включень «наживо», де частина журналістів більше розмовляє жестами, вимахуючи руками не гірше за італійців, ніж голосом. А просто читають свої включення прямо з планшету. На мою думку це недопустимо та непрофесійно.

І найбільшою проблемою українських ЗМІ я вважаю те – що вони заангажовані та в переважній більшості належать олігархам. Вони апріорі вже не можуть бути об’єктивними і такими не є. Тому Україні й потрібне незалежне суспільне мовлення.

— Чому у вас не склалося з ЕспрессоТВ та 3STv?

— Не хотів би багато про це говорити, тому що маю велику пошану щодо своїх попередніх працедавців. Також існує і таке поняття, як економічна таємниця, до котрої мене зобов’язує мій моральний кодекс. Скажу тільки те, що я не беру участі в політичних проектах тієї чи іншої політсили. Якщо я домовляюсь про створення інформаційного каналу, то він має бути інформаційним, а не черговим політичним рупором.

— Чому ви вирішили балотуватися на пост Голови правління «Національнальної суспільної телерадіокомпанії України»?

— Відповідь на це питання дуже проста: «Тому що я хочу дивитися цікаве телебачення». Чекаю на таке в Україні вже 3 роки, від першого дня, коли я почав жити в Києві, і як той Почекун – не дочекався. Тому вирішив взяти участь у його створенні. Критикувати вміє кожен, а я хочу показати, що це можна зробити навіть при цих коштах, які має на сьогодні Суспільне Мовлення. А це більше ніж 30 млн. доларів. Це не є забагато, якщо порівнювати до ВВС чи DW , але це і не так мало, якщо порівнювати з Польським ТБ. Там річний бюджет польського телебачення TVP, тобто державного мовлення, становить 47 млн доларів на рік і там існують супер-сучасні телевізійні студії, сучасна техніка, висока оплата праці та існує 10 тематичних каналів, в тому числі інформаційний канал та цілий відділ служби новин із закордонними кореспондентськими пунктами з сучасною платформою VOD та регіональні осередки у кожному воєводстві Польщі (області). Нажаль в  Україні я тих коштів в ефірі не бачу. Саме це я хочу змінити.

— Вас не лякає, що ви іноземець і претендуєте на такий важливий пост в державі?

— Україна вміє лякати (сміється – ред.). Це зовсім інший світ ніж Польща чи Німеччина. Одразу це видно, як переїжджаєш кордон. Перше – це дороги, друге – сумні обличчя людей в автобусах чи метро… Але є й позитивні речі – українці дуже добрі, гостинні та доброзичливі. Я їздив по багатьох країнах і часом питав людей, як дістатися туди чи туди, і тільки в Україні просто брали мене за руку і відводили в потрібне місце. Це показує що українці мають хорошу енергетику, тому вміють багато речей зробити самі, але думаю часом можливо їм бракує досвіду, або дбалості про деталі, а саме у них все полягає.

Ні, мене Україна не лякає, тому що я маю її в серці. Звісно, знаю що ніколи не буду, як люди, народжені тут, але я – людина яка у Польщі є представником української меншини (діаспори). Я просував у Польщі інтереси української громади, та робив усе для того аби наша українська громада зберегла мову та ідентичність. Я і мої друзі цілий час активно працюємо над діалогом між поляками та українцями. На мою думку на даному етапі розвитку Україна потребує людей, подібних до мене, тобто професіоналів з українським корінням та з західним досвідом роботи, котрі одночасно розуміють процеси які відбуваються і в Україні і в світі. Потрібні люди, котрі своїми знаннями допоможуть українцям реформувати себе, так як це зробила Польща, покинути минуле і гідно рухатися вперед у західному напрямку.

В Україні я часто чую : «Нам не потрібні чужі, ми все вирішимо самі.» Я відповім так: Я не чужий. Я закордонний українець і в діаспорі таких як я є багато.

Часто теж можна почути фразу: «В Європі це так, а у нас ми цього не зможемо зробити».

Думаю що у цьому і є проблема. І тому так це все виглядає. Якщо українці – європейська нація, а ми це чули на Майдані, що так і є, то робіть будь-ласка так, як це роблять у Європі, а не як у більш-менш зрозумілому для вас пост-радянському просторі. Якщо вам важко, бо ніколи ви того не робили – візьміть за радників людей з діаспори, котрі допоможуть змінити менталітет. В Польщі теж була така проблема і ми багато вчилися від німців, французів, скандинавів, американців… Тут питання інше – чи українців не лякають такі, як я? Чи вони готові на те, щоб прийшли люди, які не є представниками якоїсь із політичних сил… Тут питання, чи вас не лякає, що прийдуть професіонали, котрі незалежні від того чи іншого олігарха? Нехай собі кожен сам перед власним сумлінням відповість чи він готовий не тільки змінити табличку на дверях керівника, але й готовий на реальні зміни. Це велика відповідальність та виклик, і я до нього готовий.

— Чи існує суспільне мовлення у Польщі, і яку роль воно відіграє в інформаційному просторі держави?

— Суспільним мовленням у Польщі між іншими вважається державне телебачення, тобто TVP. Воно є найбільшим і найпотужнішим медійним холдингом в Польщі, над котрим контроль має держава. Перед ним поставлена задача бути конкурентним до приватних медійних холдингів, а також розвивати патріотизм у державі. TVP – це сильний конкурент в усіх напрямках з приватними ТБ-холдінгами. Воно має капітал та ресурси і може сміливо бути конкурентним, воно заробляє на рекламах та власному виробництві фільмів, програм, серіалів.

Державне телебачення розвиває локальні осередки ТБ. Кожна область у Польщі має свій регіональний канал та службу новин. Часто буває так, що регіональні осередки не відстають за рейтингом від комерційних медійних холдінгів. Очевидно мають і свої недоліки та проблеми, але це тема до іншої розмови.

— Які перші кроки ви б зробили на посаді керівника суспільного мовлення України?

— Перші кроки – це знайомство з усім персоналом телебачення від прибиральниці до керівництва. Від цих людей я хочу почути інформацію та їх зауваження на тему роботи Суспільного мовлення. Одночасно буду проводити аудит та  перевірку. Тільки після цього буду приймати перші рішення. Мені потрібні серйозні дані, до котрих тепер я не маю доступу. Думаю, аудит покаже мені чи я правий в своїх думках та припущеннях. Буду також запрошувати до співпраці різних радників зі Світу та України, можу тільки сказати, що у мене є команда людей, яка працювала на керівних посадах в ВВС, Полсат, TVP, DW, та на литовському телебаченні. Вони щось мені обіцяли…

— Який бюджет та ресурси потрібні для повноцінного реформування суспільного мовлення та виведення його в маси?

— Українське суспільне мовлення має, не скажу що супер-велике фінансування, але воно теж не бідне. Його річний бюджет становить майже 33 млн доларів. Це не є мало, але й не забагато. З таким бюджетом можна побудувати нові «ньюзруми», повністю оновити техніку і навіть цілий телеканал. Такий процес можна розділити на 2-3 роки. Підкреслюю, що ці кошти Суспільне мовлення з бюджету держави буде отримувати не довше як  5 років, думаю, що найпізніше за 2-3 роки в Україні мав би запрацювати абонемент. Завдяки цим коштам можна буде створити незалежний від політиків та олігархів медійний холдинг. Тоді він буде насправді Суспільним, а не буде ним тільки з назви. За ці кошти також треба розвивати регіональне мовлення. Яка би мала бути вартість абонементу?… Думаю – не менше ніж 75 гривень на місяць, і дуже важливо щоб від цих оплат звільнити пенсіонерів, ветеранів АТО та людей з особливими потребами. Абонемент сплачувався б не від людини, а від квартири чи домогосподарства. Без такої підтримки Суспільне мовлення буде неякісне, нецікаве і щонайгірше буде рупором «Х» або «У». Іншої дороги немає.

Розмову підготувало NGO «Ukrainians»

 

 


Новини партнерів