Голова українців у Нідерландах: Окремі сили прагнуть зруйнувати те, що будує тут українська діаспора

Українська діаспора у Нідерландах називає себе молодою діаспорою. Об’єднання українців тут було зареєстровано лише кілька років тому. При цьому діаспорі вже довелося безпосередньо зіткнутися з серйозним випробуванням – референдумом щодо Угоди про асоціацію, який міг стати серйозною перешкодою для євроінтеграції України. Напружена кампанія до референдуму, майже повна відсутність знань у нідерландців про нашу країну, інформаційні провокації та атаки, потреба доносити правдиву інформацію про Україну – все це вимагало серйозної консолідації сил. І хоча референдум мав негативні результати, але врешті Нідерланди не відкинули і таки ратифікували Угоду.

Про те, як формувалася українська діаспора у Нідерландах, з якими викликами їй довелося стикнутися, у інтерв’ю Укрінформу розповіла голова фундації “Українці у Нідерландах” Віра Луценко.

— Пані Віро, скажіть, вам відомо, скільки у Нідерландах загалом мешкає українців?

— Насправді, порахувати – скільки українців живе в Нідерландах – дуже складно. Основна причина – у всіх, хто народився до отримання Україною незалежності, в нідерландських дозволах на проживання написано просто «Радянський Союз» і потім місце народження. Однак, за всіма отриманими даними, загальна кількість українців становить приблизно 10 тисяч осіб.

— Ваша фундація “Українці у Нідерландах” – це єдина організація, яка об’єднує українців?

— Думаю, що можна сказати й так. Коли я сюди переїхала, то почала, як мабуть і всі, шукати діаспору. Але мені сказали, що немає організованої діаспори, і треба триматись російськомовної парасольки. Для мене це було неприйнятно. Я зрозуміла, що такого просто не може бути, і що ми маємо показувати свою ідентичність. Тоді ще не було подій Майдану, але вже було видно потребу говорити про себе, показувати, що ми є українці. Крім того, хотілось, щоб діаспора допомагала інтегруватись, щоб люди не проходили той складний шлях, який часто доводилось проходити іншим. На той момент не було місця, де можна було б про це прочитати чи кого б запитати.

Тож спочатку з’явилась мета відкрити в Гронінгені, де я проживала, українську школу. І у 2012-му ми її відкрили. Далі я почала досліджувати це питання, вивчати, як зареєстровані інші діаспори. У північній провінції Гронінген є великий університет, де навчалось на той момент близько 400 українських студентів. Ми організували там українську вечерю. Тоді ми були вражені, скільки людей зібралося на неї, і наскільки великий інтерес до української культури.

Потім почалися події Майдану, і вдома просто не можна було всидіти. Я написала запит у гаазьку поліцію щодо демонстрації і просто повідомила у Facebook, що їду. На перший мітинг під посольством приїхало 30 людей. Після нього ми зібралися і почали обговорювати можливості створення діаспори. Також почали говорити про українську церкву. На той момент церкви не було. Ми об’єдналися, зібрали підписи і написали звернення до Бориса Гудзяка (єпископ єпархії св. Володимира Великого в Парижі для українців греко-католиків Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії. — ред.). Говорили про місто Утрехт, оскільки це географічно зручне місце для людей, які будуть доїжджати з різних куточків Нідерландів. Вже зараз відкрито чотири парафії – в Утрехті, Рейсвайку поряд із Гаагою, Гронінгені й починає роботу в Алкмаарі.

— За якими напрямками роботи зараз працює ваша фундація?

— Ми працюємо в усіх напрямках в залежності від вимог часу. А вони постійно нові. Події Майдану, анексія Криму, війна на сході, референдум в Нідерландах – все це дає нові виклики і з ними – нові напрямки роботи. Гуманітарна допомога військовим, допомога вимушеним переселенцям зі сходу, кримськотатарським родинам. Ми створили пункти прийому майже в усіх великих містах Нідерландів, і завдяки українцю, який має в Роттердамі логістичну компанію, безкоштовно відправляли всі вантажі. Ми відправили 18 вантажівок допомоги. І зараз продовжуємо цю роботу. Але це вже більш цільова допомога в дитячі будинки, школи, лікарні. На цей момент у нас на оформлення в міністерство соціальної політики подано вісім вантажів. Автомобіль швидкої допомоги знаходиться на митниці і проходить процедуру розмитнення.

— Як ви збираєте кошти?

— По-перше, це проведення різноманітних заходів. По-друге, нам допомагають люди. Причому як українці, так і нідерландці. У мене склалося враження, що нідерландці дуже відкриті до благодійних проектів.

— Скільки у вас зараз активних учасників фундації?

— На даний момент у нас 70 активних членів організації. Зараз ми розділили нашу діяльність по сферам відповідальності: освіта, культура, церква, інформаційна кампанія та ін. Ми керуємося принципом: “Якщо ми можемо це зробити, то чому ні?”. Тому беремося за найбільш різноманітні напрямки. До кожного проекту чи заходу готуємось дуже ретельно, проводимо невелике дослідження, обговорення, відпрацьовуємо план, щоб кожен захід був на найвищому рівні. Розуміємо, що ми – молода діаспора, на нас всі дивляться, і ми маємо відповідати очікуванням і на високому рівні представляти Україну.

— Дійсно, діаспора тут організувалась відносно недавно, в порівнянні з іншими країнами, але вам вже довелося зіткнутися з величезним викликом – референдум щодо Угоди про асоціацію, який пройшов більше року тому.  Це, справді, стало великим досвідом у плані представлення України у світі. Які ваші враження?

— По-перше, ця кампанія нас дуже об’єднала. У нас знайшлися волонтери навіть у тих містах, де ми не очікували і не знали, що там живуть українці. По-друге, ми отримали величезний досвід. Взагалі до самої кампанії ми почали готуватися заздалегідь: провели опитування щодо того, чому збираються голосувати  “проти”. І на основі цього розробили план, як ми маємо діяти під час кампанії. Ми розуміли, що маємо показати Україну і показати протиставлення кампанії противників. Хоча результат референдуму був негативний, але маємо думку, що нам це вдалося. Наприклад, у Гронінгені – провінції, яка має тісні зв’язки з Росією, і де люди спочатку були налаштовані категорично проти, – після активної кампанії більшість проголосували “за”.

— Якщо робити висновки з цієї кампанії, яким досвідом діаспори ви могли б поділитися щодо просування іміджу України в світі?

— У кожній країні є своя особливість. І це дуже важливо враховувати. Нідерландці – непроста нація, але так само, мені здається, в кожній країні є свої аспекти. Досвід нашої кампанії показав, наскільки важливо, щоб діаспора брала активну участь у цьому процесі, оскільки представники діаспори глибоко розуміють  ментальність мешканців тієї країни, знають мову, звичаї і, відповідно, методи переконання.

— З якими найбільшими викликами в плані інформаційних атак, які ми постійно спостерігали, доводилось стикатись?

— Дійсно, інформаційна атака була постійною. І потрібне було дуже швидке реагування. При тому, що в певний період ми не могли достукатись, наприклад, до деяких медіаресурсів. Натомість, наші опоненти вже мали в цьому досвід.

До того ж, нам треба було постійно враховувати і не зачепити почуття свободи нідерландців. Ми мали просто показувати всі позитивні сторони України, але не чіпати тему голосування “за”. Тому що вони розцінювали це як наступ на їхню свободу – навіть ті, які були за асоціацію.

Можна ствердно говорити, що здійснювалися під час кампанії, і здійснюються далі спроби руйнації того, що українцями вже створено. Наприклад, приходить людина і говорить, що вона чи він українка/українець,  хоче спілкуватися та допомагати, мовляв – має досвід. І начебто під виглядом патріотизму проводиться серйозна розколююча й руйнівна робота всередині громади. Або спроби очорнити, знівелювати її роботу.  Складається враження, що є важливим для когось зруйнувати те, що за ці роки побудували українці в Нідерландах. Ми намагаємося на це все швидко реагувати, але насправді, дуже складно.

— Референдум також став приводом для Нідерландів, які раніше мало знали про Україну, фактично більше про нас дізнатися. Адже ця тема цілий рік не сходила зі шпальт нідерландських газет. Зараз, після референдуму, голландці продовжують більше цікавитись Україною?

— У мене склалося враження, що так. До нас звертається дуже багато людей щодо поїздок в Україну. Вони, дійсно, хочуть побачити Україну. І це не тільки дорослі, але й діти. Наприклад, до нас звернулися школи з проханням організувати екскурсії в Україну.

А також звертаються часто з бізнес-пропозиціями. Нідерландці – це бізнесова нація, і їх цікавить бізнес. Тобто, є такі основні два елементи – хочуть більше подорожувати і мати бізнесові відносини.

— Ви допомагаєте тим, хто звертається до вас, щоб поїхати в Україну як туристи?

— Так, найближчим часом ми запускаємо веб-ресурс www.ukrainians.nl, який міститиме багато інформації для українців і нідерландців – це і питання інтеграції в нідерландському суспільстві, і розвиток бізнесу й інші практичні питання, які можуть виникнути в українців, що приїжджають в Нідерланди та в нідерландців, що їдуть в Україну.

Крім того, на нашому інформаційному ресурсі ми створили розділ “Туризм”. Нідерландці, які звертаються до нас, хочуть більше знати про Україну, українську культуру та скуштувати смачні українські страви. Хочуть відвідати Київ та Львів. Також пишуть ті, які хочуть подивитися Чорнобиль.

Ще один варіант поїздок, який має бути цікавим нідерландцям – це туристичні Карпати на велосипедах. В Україну вже їздила група нідерландців, які на велосипедах подорожували по Карпатах. Вони зняли відео і подарували його нам. Тепер ми хочемо використати його на нашому інформаційному ресурсі. На зиму ж ми плануємо запропонувати термальні води “Косино”.

Але, так само з України у Нідерланди їдуть дуже багато туристів. В нас при фундації тепер є гіди, які працюють над програмою і найближчим часом запропонують екскурсії для українців.

— Повертаючись до українських шкіл, які, як ви казали, фактично, стали першими кроками для організації громади. Скільки зараз в Нідерландах діє українських шкіл? Як працюють ці школи?

— Всі школи суботні або недільні, тобто діти займаються один день на тиждень. Зараз вже діють українські школи в Амстердамі, Гронінгені та Ейндховені, а у Роттердамі та Утрехті – працюємо над відкриттям у вересні цього року. При школі в Роттердамі буде клас з викладанням кримськотатарської мови. У 2011 році була створена школа “Веселка”. Тобто всього зараз у Нідерландах працює шість українських шкіл.

Ми постійно працюємо над розробкою своїх методик викладання в цих школах. Справа в тому, що нідерландські школи дотримуються зовсім іншої методики роботи з дітьми. І якщо ми хочемо, щоб діти ходили в українські школи вихідного дня, то мусимо відійти від українського способу навчання і прийняти місцевий. Інакше, діти наступного разу просто не прийдуть. Їм не буде цікаво. Тому зараз ми намагаємось знайти хоч якийсь компроміс з МОН України, щоб наші діти могли також отримувати сертифікати.

Марина Гонта, Укрінформ


Новини партнерів