Про успіх українця, чия піца здобула визнання італійських гурме

Щоб відпочити від метушні вічного міста, римляни часто втікають на вихідні в Абруццо — найзеленіший регіон Європи, щоб перевести дух і наїстися очима краси. Тут височезні сизі гори й пагорби, вкриті правічними лісами, туркезові озера, каскади водоспадів, столітні храми та фортеці цілі-цілісінькі — аж відчуваєш себе власником машини часу. Прохолода і спокій, який може порушити хіба черговий землетрус чи економічна пертурбація, пише The Ukrainians.

У 2009 році, коли Італію охопили глибока криза, чимало популярних закладів, де любили посидіти як тутешні, так і приїжджі, закрилися без надії на повернення. Це був час, коли зусилля підприємців, що починали з нуля, на нуль і множилися. Молодий кухар зі Львова, якому тоді, як і багатьом, не щастило з роботою, побачив у цій, здавалося б, непроглядній ситуації шанс. На власний страх і ризик у містечку Авеццано, де мешкав майже два десятиліття, він відкрив невеличку піцерію. Вже другий рік поспіль вона у почесному списку Gambero Rosso — дослівно «Червоної Креветки» (італійський аналог Michelin Red Guide), — що є найпочеснішою кулінарною відзнакою в країні.

В Італії, де, як заведено казати, багато їдять і не гладшають, хорошу їжу дуже цінують. Особливо тепер, коли це лише частково правда (залежить від того, з ким порівнювати) й самі представники Gambero Rosso звертають увагу на проблеми надмірної ваги в італійських дітей.

Gambero Rosso

Усміхнений та енергійний українець атлетичної зовнішності, який готує піцу, від якої не товстіють, — місцева знаменитість. Про нього писали італійські газети та журнали. Сьогодні він говорить італійською без акценту. Його походження видають тільки ім’я і прізвище та назва піцерії. Ось історія піцайоло Кирила Якушева.

Мама, Італія

Дитинство у нас із старшим братом було важке. Пригадую, два рази непритомнів з голоду. Мама їздила зі Львова у Херсон копати буряки і замість грошей привозила цукор, який потім намагалася міняти. Словом, 90-ті. Батько про нас не дуже дбав. Вони з мамою розлучилися. Єдині дійсно хороші спогади про нього: коли він нас брав на риболовлю. Мені дуже подобалася його уха. Батько рідко готував, але коли готував, це було дуже смачно.

Мама їздила за кордон на заробітки. Спершу у Польщу, Словаччину, потім — в Італію. В одній з цих поїздок вона познайомилася з італійцем, що жив за 30 кілометрів від Авеццано, який і закохався в неї. Йому було за 50, і в нього якось так складалися обставини, що він ніяк не міг одружитися. Він попросив її залишитися з ним, сказав, що вона може забрати з собою дітей.

Альберто Бласетті_04

Я приїхав в Італію, коли мені було 15 років. Це був початок 1999-го. В усій школі я був єдиним іноземцем. Мене віддали у сьомий клас вчитися з дітьми на два роки молодшими за мене. Тоді тут було дуже мало іммігрантів. Коли я йшов по вулиці, на мене всі дивилися такими здоровенними очима, як на інопланетянина. Я багато вчився, але розумів, що через обставини не можу собі дозволити продовжувати навчання до 25-26 років.

Після дев’ятого класу потрібно було визначитися зі спеціалізацією. Я подумав, що піду в кулінарний інститут, бо після третього року вже міг отримати якийсь мінімальний диплом і влаштуватися на роботу. Так я став кухарем.

Як став чоловіком

Чесно кажучи, мені там спершу не дуже подобалося. Був молодим — 17-18 років. Доводилося гарувати на вихідних, коли усі мої друзі відпочивали і розважалися. Але після того, як спробував себе на будівництві і побачив, що це не моє, повернувся на кухню з радістю і якось призвичаївся до того, що мені доводиться проводити там не лише вихідні, а й свята.

Сповна я відчув, що таке тяжка робота, коли їздив на сезони у мережу чотирьох-п’ятизіркових готелів Serena Majestic. Працював по 14-15 годин на день. Темпи шалені. Жили ми в кімнатах по п’ять осіб. Треба було дотримуватися режиму, порядку, мав навіть свої капці ставити на місце. Це було щось подібне до армії. Думаю, саме там я дозрів як людина, став чоловіком, поки інші мої ровесники ходили по дискотеках.

 

За один сезон я спробував себе на всіх позиціях на кухні. Просив ставити мене на різні подачі: на гарячий процес, на холодний, в кондитерську. Мене цікавили навіть найтонші нюанси. Я ніби крав досвід очима. Коли повернувся після сезонів в Авеццано, мене запросили в один ресторан шеф-кухарем.

Читайте завершення історії на The Ukrainians.

Читайте також

У Мозамбіку відкрили перше консульство України
Світ
0 shares0 views1

У Мозамбіку відкрили перше консульство України

vidia.ua - Жов 22, 2017

У Мапуту, столиці Республіки Мозамбік, відкрили почесне консульство України. Досі Україна не мала свого дипломатичного представництва в Мозамбіку, що на півдні Африки, передає «Новинарня».…

«Вірю в українок!» — учасниця конкурсу краси Міс світу на інвалідних візках
Україна
0 shares0 views

«Вірю в українок!» — учасниця конкурсу краси Міс світу на інвалідних візках

vidia.ua - Жов 22, 2017

На початку жовтня у Варшаві відбувся конкурс краси "Міс світу на інвалідних візках" / Miss Wheelchair World 2017. Від України брали участь телеведуча…

У Чикаго покажуть документальну стрічку про жінок Майдану
Світ
0 shares0 views

У Чикаго покажуть документальну стрічку про жінок Майдану

vidia.ua - Жов 20, 2017

У неділю, 5 листопада, у Чикаго покажуть документальний фільм про роль жінок в українській Революції Гідності «Women of Maidan». Про це повідомляє VIDIA.…